З днем Святителя Миколая!
Адміністрація сайту вітає усіх користувачів та всіх українців з днем великого святителя Миколая. Але мало хто знає, хто насправді був цей угодник. Ми звикли лише чути про подарнунки під подушкою. Але, на жаль, така натура більшості українців – головне ковбаса. А про те, від кого ці подарунки прийшли, нам чомусь байдуже. А от би нам хоча раз на мить задуматись: а часом не варто подякувати Миколаєві за його подарунки? Адже він дуже щедрий. А чи щедрі ми з вами?
Святитель Миколай (між 270 і 286 рр. у Патарі; † 6 грудня 326 р. або 345 р., або 351 р. у Мирі) — загальновідоме ім’я св. Миколая Мирлікійського, який у першій половині IV ст. був єпископом Мири (Лікія), — сьогоднішнє Демре, у провінції Анталія в Туреччині. Відомий у православній церкві як Миколай Чудотворець, один з найбільш шанованих християнських святих і знаний особливо як таємничий дарувальник.
До речі, його причислено до лику “святителів”, тобто тих служителів Церкви, які своїми подвигами та трудами досягли святості. Тому, гадаю, якщо його називати просто “святим Миколаєм”, це дещо принижує його заслуги. Тому правильніше називати “святитель Миколай”.
Відтоді, як жив на землі й творив подвиги святитель Миколай, минуло 17 століть. Незважаючи на час, що розділяє нас, він, як і раніше, для всіх живий. Він чує всі прохання людські й даною йому від Бога благодаттю не лише виконує їх, але й випереджає.
Цей святий допомагає людям на суші й на морі, у в’язницях і лікарнях. Він допомагає кожній родині й кожній людині, яка просить його допомоги. Він допомагає Церкві й суспільству.
Святитель Миколай — один із небагатьох святих Церкви Христової, якого вшановують не лише православні люди, але й всі християни і навіть нехристияни. Це дуже показово, оскільки до порожнього колодязя за водою ніхто не піде. Кожен із нас хоча б раз у житті звертався за допомогою до святителя Миколая й отримував її. Про це свідчить велика кількість храмів на честь святителя Миколая на теренах нашої землі. Саме ім’я – Миколай – одне з найбільш поширених у нашому народі. Це свідчить про бажання батьків мати саме святителя Миколая небесним покровителем для своїх синів.
Одним із перших храмів, побудованих рівноапостольною княгинею Ольгою у Києві, був саме Свято-Миколаївський храм. Його спорудили над могилою князя Аскольда — першого руського князя-християнина, якого у хрещенні звали Миколаєм.
Київ зберіг згадку про дивовижне врятування святителем немовляти, який потонув у Дніпрі. Великий чудотворець, почувши скорботні молитви батьків, вночі вийняв хлопчика з води, оживив його і поклав на хорах храму Святої Софії перед своїм чудотворним образом. Тут вранці й знайшли врятовану дитину щасливі батьки.
В особі святителя Миколая ми маємо заступника перед престолом Божим, помічника, лікаря, визволителя й розрадника. Про святителя Миколая можна сказати словами святого апостола Павла: «Усе можу в Ісусі Христі, Котрий мене зміцнює». Святий Миколай жив не для себе, але для людей, відтак — для Господа. Він завжди був з хворими і жебраками, з тими, хто плакав і побивався.
Житіє святителя Миколая рясніє багатьма прикладами допомоги людям, один із яких особливо тішить серце. У місті Патри жив чоловік, який мав трьох доньок. Збанкрутівши, він вирішив, аби не померти з голоду, торгувати своїми дітьми. Дізнавшись про це, святитель Миколай вночі, таємно, дав три вузлики золота, позбавивши тим самим родину від гріховного падіння, а безприданниці змогли щасливо вийти заміж. Подібні приклади, що їх ми зустрічаємо у житії, переконують нас у тому, що життя святителя Миколая було переповнено справами любові й милосердя.
Цей святий мав чисте серце, наповнене любов’ю до людей, і смиренний дух. Проте у захисті Істини святитель Миколай був ревним воїном. У 325 році святитель брав участь у Першому Вселенському Соборі у Нікеї, де було прийнято Символ Віри.
Сама Істина явила нам святителя Миколая взірцем віри та лагідності. Своїм смиренням він досягнув висоти, своєю убогістю — багатства.
Святитель Миколай мирно відійшов до Господа в другій половині IV століття. Його святі мощі почивають сьогодні в італійському місті Барі, де вже протягом багатьох століть виточають цілюще миро, від якого й сьогодні багато людей отримують зцілення.
Але з легкої руки менеджерів компанії Кока-Кола, які переодягнули святителя Миколая з білого зимового одягу, який він носив, у червоний, що є символом компанії, – так з’явився Санта-Клаус. Зрозуміймо правильно, що це лише комерція, пов’язана з грошима. А там, де гроші, там і ковбаса. А ковбаса – наша найбільша проблема. Через ковбасу мільйони українців зрадили свою Батьківщину, свою рідню, зреклися себе і свого народу, своєї мови. Ось тому нам і живеться зараз погано. Якби кожен подумав спершу про інших, а потім про себе, то, думаю, не було б у нас жодної економічної кризи. Бо криза – наслідок людської жадоби та жаги до збагачення. Коли бізнес летить шкереберть, можна і почати красти. Але хіба так чинив святитель Миколай? Хіба він би хотів, щоб ми так робили? Хіба ті, хто так чинять, заслуговують на його щедрість?
Ні, ми повинні пам’ятати не про Санта-Клауса, який залізає в димарі і літає на оленях. А про того Миколая, який жив не для себе, але для людей. Він завжди був з хворими і жебраками, з тими, хто плакав і побивався. Ось що таке подвиг. До прикладу, святителя Миколая наслідували ті герої, які пішли на вірну смерть заради України. Вони знали, що загинуть, знали, що більше ніколи не побачать рідних, близьких, знали, що їх навіть ніхто не згадає після смерті. Але тим не менш вони пішли на це. Чому? Цього неможливо зрозуміти. Це потрібно відчути!
А для нас, українців, святитель Миколай нехай буде вірним заступником, оборонцем і покровителем нашого народу, нехай береже його від зовнішніх та внутрішніх ворогів і дарує свої щедрі милості, особливо, під час наступного року, який повинен принести багато випробувань.
Отож, як правильно підмітив один з учасників нашого сайту: “У єдності сила народу! Тож, Боже, нам єдності дай!!!”